Життя фізика, історика науки та великого наукового адміністратора Сергія Івановича Вавілова (1891–1951) незвичайне. Можливо, при погляді з XXI століття вже не надто значними здадуться і його наукові досягнення, і його героїчна, подвижницька діяльність президентом Академії наук (яка до того ж припала на роки ганебного розгрому генетики та інших подібних ідеологічних кампаній). Однак нещодавно вперше опублікований особистий щоденник, який академік Вавілов таємно вів упродовж довгих років, відкриває новий дивовижний вимір його інтелектуального життя. У ньому історична реальність є сусідами зі світом снів, мрій і роздумів про глибокі питання свідомості, віри, смерті. Історик науки А. В. Андрєєв у своїй книзі описує цей несподіваний бік особистості С. І. Вавілова і робить спробу дослідження його самобутньої філософії.