14 серпня 2000 року о 12:47:42 на Землі зупинився час. Сімдесят чоловік, які щойно побували на екскурсії в Європейському центрі ядерних досліджень, з'являються з надр землі, куди захований детектор ДЕЛФІ, — і довкола них завмирає життя. Весь інший світ занурюється в ступор: у ньому не існує часу, а також руху, звуку, відчуттів, дихання — нічого, окрім музею вічно теплих людських воскових постатей та розкоші вселенської самотності, в якій втрачено бродить жменька хроніфікованих. Адріан Хаффнер, колишній журналіст, п'ять років блукає по застиглій Європі разом з іншими «гравцями у світовий бісер», які шукають порятунку від часу в лихоліття, і веде літопис не минулих років. Томас Лер, учень і наступник Набокова, Музиля та Малларме, написав один із самих значних романів у сучасній європейській та світовій літературі. «42» — історія розуміння часу, наукова сатира, роман про майбутнє, притча про освіту і державність та історія кризи середнього віку в космічному масштабі. , яка, мабуть, певною мірою визначає нинішній світогляд німецької літературної публіки: вселенська самотність. Не фігуральне – фігурально всі вміють, – а буквальне. Коли довкола — нікого. Тобто – взагалі нікого. Сімдесят людей виходять на поверхню після екскурсії до Європейського центру ядерних досліджень – і навколо них припиняється час. Точно невідомо, чому саме їх напівдохлими рибами викинуло на берег океану лихоліття, в якому без видимих страждань перебувають решта — у тому числі їхні діти, дружини, чоловіки, друзі. Світ зупинився. Сонце завмерло. Померли циферблати. П'ять років сімдесят чоловік живуть як будь-яке суспільство. Усі шляхи та помилки людської історії у моделі світу масштабу 1:86 000 000. Усі теорії розвитку держави втілюються за п'ятирічку. Якщо дотримуватись простих правил, сімдесят «зомбі» можуть ні в чому собі не відмовляти. Стерпний побут, секс з будь-ким без найменшого ризику отримати від воріт поворот, купа грошей, які нізащо не потрібні. Люди опинилися в ідеальних умовах – на острові Утопія, у Місті Сонця зразка ХХІ століття. Переглядаються закони буття - від фізики до культури та моралі. Минає два роки, і протипіхотні міни стають насущнішими за годинник — єдиного кволого якоря, зануреного в реальний час, якого немає. Те, що трапилося надто дивно — тому все, що досі було відомо про світ, цілком можна скасувати. Що буде, якщо людство просто вимкнути? Що станеться, коли одного разу вийдеш на вулицю — а там нічого не відбувається? Як це — залишитися живою людиною в розвиненій, сучасній, прогресивній, доброзичливій, але скам'янілій Європі тривимірною фігурою на плоскому фотознімку. Найпростіша модель, найпростіше припущення — і з них зростає світ вражаючої глибини, винахідливості та ступеня деталізації. Текст логічний і запаморочливий, як теорія відносності, і елегантний, як проза Набокова, учнем якого вважає себе Лер.2005 рік, Міжнародний рік фізики, був у Німеччині оголошений також роком Альберта Ейнштейна. Збіглися дві круглі дати: 50 років від дня смерті вченого і 100 років — з відкриття ним теорії відносності, після якої наука змінилася назавжди. Роман «42» вийшов 2005 року. А у березні 2006 року Томас Лер провів літературні читання у Європейському центрі ядерних досліджень (ЦЕРН). Цікаво, про що запитували його фізики. Максим Нємцов, координатор проекту