Ми познайомилися понад десять років тому. Формально – давні друзі. Але мені подобається думати, що ми були чимось більшим.

Колись усе життя було музикою, тусовками в Нью-Йорку та фотографією. Божевільний рік!

І ось я бачу тебе знову. Ти стоїш на платформі, біля самого краю, і від нудьги погойдуєшся на мисочках в очікуванні поїзда. Вимовляєш моє ім'я - я читаю це по твоїх губах, - але вже через секунду поїзд забирає тебе в далечінь. Цієї зустрічі вистачило, щоб ледве не збожеволіти.

Пройшло п'ять тижнів, а я все шукаю зустрічі з тобою. Просто щоб сказати "привіт". Запросити до бару. Надолужити згаяне. І так, я знаю, що, говорячи про минуле, мені немає сенсу просити пробачення.