Прагнення людей до простого людського щастя нагадує політ метеликів, які безрозсудно прямують на вогонь. Вони обпалюються, кидаються навколо принадного, але такого підступного примарного світла, знесилившись, падають, щоб, набравшись сил, знову злетіти до вогню. Такими є герої творів Ольги Литавріної. Щастя – поруч, варто лише простягнути руку – і ось воно. На жаль, все не так просто... І вихователька дитячого садка, що прив'язалася до осиротілого хлопчика, і безшабашний Венька Малишев, який рятує дружину-поетесу, і невдалий бізнесмен Леха Летуєв, який розчарувався в жінках, – усі вони прагнули любові, життєвої гармонії і всі життєвої гармонії нищівну поразку. Справді, запеклі метелики. Або й справді – легше протиснутися крізь вушко голки… Але чи так це? Може, в цьому прагненні справжнього кохання, справжнього щастя і криється їхня перемога? Може, втративши багато чого, вони зберегли у собі головне – трепетну людську душу? Про це розмірковує автор, запрошуючи своїх читачів розділити її непрості роздуми, що стосуються будь-якого з нас.