Неоязичницький рух є оригінальним явищем нашого часу. До нього звертаються освічені міські жителі, які давно втратили зв'язки із традиційною селянською культурою, яка, здавалося б, була останнім оплотом архаїчних дохристиянських вірувань. Неоязичницькі групи, створені міськими інтелектуалами, вже кілька десятиліть існують у багатьох країнах Заходу. Нещодавно вони почали виникати у різних регіонах Росії та інших пострадянських державах, причому у християнському, а й у мусульманському середовищі. Широкі масштаби, які отримує цей рух, змушують нас задуматися про те, якими є його спонукальні мотиви та стимули, чим він приваблює міських жителів, чому їх не задовольняють універсальні підходи, які їм пропонують християнство та деякі інші світові релігії. Чи йдеться про суто релігійний рух чи неоязичники ставлять перед собою ширші світоглядні питання; Чи обмежується неоязичництво суто інтелектуальною діяльністю чи претендує на вирішення злободенних питань сучасності – соціальних, політичних чи національних, а якщо так, то як воно пропонує їх вирішувати та яка роль у цьому відводиться релігії? Якщо неоязичництво, як це здається, можна трактувати в термінах «винаходу культури», то як воно поєднується з сучасною міською культурою та соціальним середовищем, що і як саме винаходить і для яких цілей? Які взаємини між неоязичництвом та світовими релігіями, що саме воно в них заперечує і що з них запозичує? Всі ці та багато інших питань уперше в нашій науці розглядаються вченими, які останніми роками пильно стежили за вельми суперечливими тенденціями розвитку сучасних неоязичницьких рухів. У книзі представлені матеріали про різні російські неоязичницькі рухи, про розвиток таких рухів в інших народів Росії, а також в Україні, Білорусі, Латвії, Вірменії, Абхазії та інших регіонах.