Чого тільки я не надивилася: один ступив униз з хмарочоса, іншого завалили покидьками на сміттєзвалищі, третій стік кров'ю, четвертий сам себе підірвав. На моїх очах спливали утопленики, бовталися в петлі затишники, корчилися в передсмертній агонії отруєні. Я бачила пошматоване тільце однорічної дитини. Бачила мертвих старих, зґвалтованих бандою покидьків. Бачила трупи, замість яких фотографуєш купу черв'яків, що кишать. Але більше за інших мені на згадку врізалося тіло Дженніфер Рокуелл…