«Довлатабаді малює детальну, реалістичну картину іранського життя. . . мовою складною та ліричною». — The Financial Times. У розпал ірано-іракської війни іракському журналісту проводять екскурсію військовою в’язницею. Майор, відповідальний за табір, повідомляє письменнику, що очікується: він має написати сфабрикований звіт про вбивство, яке сталося в таборі, з метою деморалізації іранських солдатів. Не бажаючи писати звіт, письменник витрачає час довга ніч розмовляв і пив з майором і докладно описував художній твір, який він складає про групу солдатів, які опинилися в пастці на пагорбі, вмираючи від спраги, коли вони борються за цистерну з водою з групою ворожих солдатів, що сиділи на протилежному пагорбі. Танк залишився неушкодженим, але жодна з груп не має надії дістатися до нього, не будучи вбитою. У розповіді, насиченій сюрреалістичними образами, мінливими перспективами та чорним гумором, Махмуд Доулатабаді — широко визнаний як найважливіший живий іранський письменник — пропонує калейдоскопічний портрет воюючих країн, оскільки він ставить під сумнів значення національної ідентичності та робить те, що було майже неможливо зробити в Ірані протягом останнього століття: розповідає правдиву історію.