Рай і пекло існують, якщо хтось сумнівався. Тільки не зовсім у такому вигляді, як нам з дитинства уявлялося. І навіть зовсім не в такому. Не торкаючись пекла і подій, що відбуваються в безодні, достовірних відомостей про які все одно не існує, автор радує читача розгорнутою панорамою гірських кущів, де живуть – між іншим, по-різному, але аж ніяк не гірше! – наші побратими за розумом, у різний час і з різних причин, що залишили земну (або іншу) юдоль. Тільки називається це миле містечко не Едемом або Гюлістані-Іремом і навіть не Валгаллою, а як менш милозвучно – Атхартою. Додамо також, що бал там править не один Господь-Творець-Вседержитель, а цілий кагал дрібніших богів, внаслідок чого в Атхарті панує необмежена свобода і повна демократія. Ще натякнемо, що при великому бажанні та певному ступені спритності можна повернутися назад. І навіть дещо скоригувати…