Мадам Гійон (1648–1717) прожила дивовижне життя. Сьогодні, коли успіх часто розцінюється як показник богоугодного життя, його б, напевно, вважали великою грішницею. Вона страждала протягом майже всього життя. Більшість сучасників не приймали її, а католицька церква, до лону якої вона неодмінно зараховувала себе, оголосила їй жорстоку війну. І при цьому вона навчилася бути абсолютно щасливою! Жанна Гійон надовго випередила свій час. Багато її думок свіжі і актуальні навіть сьогодні, особливо для тих, кого не задовольняє «тепле» християнство. Вона жила, являючи приклад бездоганного християнського життя, коли церква втратила справжнє значення слова «молитва», коли про владу, яку віруючі мають в Ісусі, ніхто не вчив, коли люди з кожним днем втрачали довіру до церкви, а внаслідок цього і до Бога. Усі звинувачення, спрямовані проти неї, виявлялися хибними. Втім, думка людей її особливо не хвилювала. Все своє життя вона шукала максимально близького спілкування з Богом і чудово розуміла, що цей процес нескінченний. Виходячи зі свого глибокого духовного досвіду, вона радила людям, які болісно борються з життєвими труднощами: «Про нещасні душі, що виснажують себе в марній боротьбі. Якби ви шукали тільки Бога у своїх серцях, то дуже скоро прийшов би кінець усім вашим проблемам». Джон Уеслі сказав про неї: "Ми можемо дослідити багато століть, поки ми знайдемо іншу жінку, яка була б взірцем істинної святості". Інша людина написала, що мадам Гійон була переслідувана своєю церквою, "... тому що вона занадто любила Христа"» «Книга мучеників або історія гоніння на християн» Джон Фокс. … Все наше щастя, духовне, тимчасове чи вічне полягає в тому, щоб присвятити себе самих Богу, дозволяючи Йому робити в нас і з нами все, що Він бажає»