Здавалося б, останніми роками всі «забуті» імена вітчизняної філософії тріумфально або хай навіть без зайвого шуму повернулися до широкої публіки, зайняли своє місце у філософському побуті та завершили низку відкриттів-воскресень у російській інтелектуальній історії. Мабуть, це благополуччя ілюзору. – адже визнання здобули насамперед праці представників релігійно-філософських напрямів, зручних як готової альтернативи вихолощено офіційної діалектики марксистського штибу, але настільки ж глобальних у домаганнях на утвердження власної картини світу. При цьому нерідко упускаються з виду концепції, позбавлені грандіозності претензій на вирішення останніх таємниць буття, але концентрують увагу на методології і намагаються не йти в стилізоване богослов'я або впиватися рятівною метафорикою, яка начебто позбавляє необхідності суворо дотримуватися власне філософських засобів. підхід М. Рубінштейна – людини дивовижної долі, філософа та педагога, який незмінно намагався обмежити коло дослідження пропорційно до пізнавальних засобів використовуваної дисципліни. Його теоретико-пізнавальні установки мають на увазі відмову від претензії досягти абсолютного знання в рамках філософського аналізу, заснованого на законах логіки та розрахованого на людський масштаб сприйняття...