Казка - не жанр, казка - стан душі. Казка-Грімм, казка-Гауф, казка-Андерсен ... Казка-Попов - з цього ряду? Звичайно, ні. Тут, швидше, казка-Довлатов, казка-Шукшин, а ще - казка-Сей-Сенагон, казка-Олеша ... Тут не казка, але оповідання, оповідання як запитання, як здивування і як розпач. Казка як помітки на полях життя, споконвічно сумного, гіркого, чарівного… Дорослі ці «казки» – тому що для виживання, для збереження своєї душі в дорослому, вбивчому світі створені. А казки – бо їхній відчай – не смертний гріх, але стежка до Світла. Навіть тоді, коли автор у це майбутнє Світло вже й сам майже не вірить.