У 2007 році відбулася знаменна подія в історії Росії – об'єднання Російської Православної Церкви Московського Патріархату та Російської Православної Зарубіжної Церкви. Колишній церковний розкол випливав з трагічних подій початку ХХ століття - більшовицької революції 1917 року, Громадянської війни і еміграції багатьох православних єпископів, священиків, ченців і мирян, що послідувала за ними. У ній розповідається про засновників і служителів РПЗЦ, які не тільки сприяли згуртуванню еміграції, а й намагалися полегшити долю гнаної Церкви у Вітчизні. Іноді їм це вдавалося, іноді їх крики до світової спільноти оберталися посиленням гонінь на віруючих у СРСР. Це й не дивно, адже кістяк РПЦЗ спочатку складали видатні діячі Білого руху. Тому будь-які контакти з представниками «Білої» Церкви сприймалися в СРСР як ознака політичної неблагонадійності – аж до початку розбудови. Це стало причиною багатьох трагедій серед віруючих людей. Багато сповідників ХХ століття отримали табірні терміни за листування з російськими священиками з-за кордону, звідки вони отримували релігійну літературу та духовне керівництво. Невипадково й те, що у післявоєнний період РПЗЦ перетворилася на об'єкт пильної уваги з боку КДБ. Особливий інтерес читача викличе обговорення питань про те, як ставився до формування РПЗЦ патріарх Тихон, як поставилася РПЦ МП до заклику Зарубіжної Церкви про повернення на російський престол Романових, про співпрацю ряду представників Зарубіжної Церкви з нацистською Німеччиною та ряду керівників КРБ. книги – священик РПЗЦ із 1993 року. У книзі використано рідкісні документи з архівів, а також неопубліковані статті єпископа Григорія (Граббе) та архієпископа Іоанна (Максимовича).