Вони були сформовані задовго до радянських штрафбатів. Їхній досвід запозичив Сталін, створюючи штрафні частини Червоної Армії. Офіційно штрафні батальйони Вермахту іменувалися «випробувальними», носами німці називали їх «командами вознесіння», а штрафників – «живими мерцями», бо з гітлерівських штрафбатів, на відміну від радянських, був тільки один вихід — у могилу. Німецькі історики та ветерани досі сперечаються, чи вважати штрафників Вермахта «потенційними антифашистами» чи, навпаки, вони билися на фронті «як леви», чи не «ударними частинами» (незрозуміло тільки, навіщо тоді за ними йшли спеціальні офіцери та посилені поліцейські вбрання, які мали наказ розстрілювати будь-якого штрафника, що ухиляється від бою). Дана книга ставить у цих суперечках остаточну точку.