«Просторе приміщення, схоже на елегантний салон розкішної фірми, готельний хол чи щось подібне. У глибині приміщення широке вікно, що виходить місто. Крісла, бар-холодильник, вдало оброблений під інтер'єр, столик із журналами, службова конторка чи стійка – чиєсь робоче місце. Три вхідні двері: одна бічна справа, інша бічна зліва, третя – уявна, розташована на просценіумі і звернена до залу для глядачів. Четверта, яку теж добре видно публіці, веде до ванної кімнати з туалетом. На початку вистави це може бути приховано за завісою. Першим з'являється Командор, причому через двері, які, ймовірно, існує в “четвертій стіні”. Він із партера піднімається сходами на сцену. Є завіса чи ні – значення не має: Командор ніби опиняється перед зачиненими дверима – назвемо її двері № 1, – і його поведінка цілком типова у подібних випадках, ми це бачимо і чуємо: він дзвонить у дзвінок чи стукає, чекає, знову дзвонить або стукає, оскільки ніхто не відчиняє, потім, відступивши на крок, ніби перевіряє номер на дверях чи табличку з ім'ям, після чого нарешті наважується увійти. Він повертає уявну ручку дверей і входить…»