Це мала бути фантастико-пригодницька книга про підлітків і Вітчизняну війну. Проте не вийшло. Не вклалося написане в закони жанру, згідно з якими вороги мають бути дурними, цікаві пригоди, а герой, юний прогресор, «російською ложкою дерев'яною вісім фриців уклав». Хоча і пригоди на місці, і герой, Борис Шалигін, чотирнадцяти років від народження, справді зовсім несподівано виявляється у воєнному часі, і хепі-енд, якщо можна його так назвати, є. Вийшла — правда. Про той час — і про наш час. Про нас — і наших предків. І про наших ворогів — нинішніх та тодішніх. І про те, якою має бути людина. Якщо вона людина.