З усіх різноманітних профілів Ернеста Міллера Хемінгуея, які вже існують тут у двадцять першому столітті, можливо, жоден не віддає належне його незвичайній здатності до адаптації. Коли Хемінгуей був зі своїми друзями-чоловіками — під час мічиганського літа, у паризьких кафе, під час війни, на своєму човні «Пілар» — або з іншими кореспондентами під час греко-турецької війни, громадянської війни в Іспанії чи Першої та Другої світових воєн, він виявляв ретельно сформовану мужність. Коли він був із жінкою, яку любив, він відображав принаймні частину її емпатичної чуттєвості. Коли він відчув на собі пильну увагу ЗМІ, він навмисно поводився неправильно — або, принаймні, своєю поведінкою живив свій статус знаменитості: він, імовірно, був у кращому випадку непередбачуваним. За 62 роки життя Ернест Хемінгуей — здоровий чи хворий — здавалося, пишався своєю здатністю бути хамелеоном.