Важко вижити, якщо тобі шість із половиною років і ти загубився — спочатку в супермаркеті, потім у Будинку Тисячі Дверей, за кожною з яких починається шлях у лабіринті світів, чужих, ворожих, кошмарних. Єдина надія — на «дядька Едгара», який оселився у твоїй свідомості авантюриста та злочинця. Його незрима присутність колись ледь не звела тебе з розуму, але зате ти навчився чогось корисного. Ти хочеш повернутися додому, до мами, тата, своїх іграшок, теплого ліжка та приємних снів? Ну, це навряд. Дядько потрапив у пастку, намагаючись обдурити далеко не сліпу долю, і жорстоко розплачується за це. А до чого тут ти? Питання, на яке немає відповіді. Або при нагоді задай його птаху, в якому теж живе «підселений». Так чи інакше, комусь доведеться подбати про тебе — принаймні доти, доки «нікчемне цуценя» не виросте і не стане чоловіком, здатним захистити себе зі зброєю в руках. І тоді дядько Едгар, можливо, остаточно заволодіє твоїм тілом. Невтішна перспектива… Але не менш важко вижити, якщо тобі двадцять сім і одного разу ти втратила все — чоловіка, звичне життя, знайомий і затишний світ, сенс і основу існування. Ти опиняєшся посеред чорного мосту, перекинутого через порожнечу, і виявляєш у собі стару, злісну, владну стерву. Це гірше за друге «я». І набагато гірше, ніж шизофренія. Стара — посланниця загадкових Джокерів, які поставили на кін її життя і життя інших, маріонеток, що вкрай програлися. А ти навіть менше ніж лялька, ти всього лише «костюм», який носить стара, поки не знайдеться інший, більш підходящий. Що тобі лишається? Грати за чужими правилами. І сподіватись обіграти іншу маріонетку Джокеров — твого колишнього віроломного коханця, якому ти нічого не пробачила і який ховається в тілі хлопчака.