Жінок російського села вважали жертвами патріархального устрою і водночас прославляли як зразок сили, їх також визнавали безцінним джерелом, яке живило велику російську культуру. Але як вони дивляться на себе? Як їхні розповіді та пісні говорять про їх цінності, бажання та мотиви? Співрозмовницями авторів цього дослідження у фольклорних експедиціях, що проходили в російських селах, були жінки, що належать до різних радянських поколінь: 1899-1916 (до Жовтневої революції), 1917-1929 (до початку тотальної колективізації села) і 1930-1930 припала на післявоєнний час, а період соціальної активності на останнє радянське двадцятиліття). Відмінності в долях жінок, що належать до цих трьох генерацій, значні, як різні їх особистий досвід та винесені з нього життєві кредо. Актуалізація цих відмінностей і становить основне завдання даної монографії. У ній тематизовано найбільш значущі сфери жіночого знання та дискурсу: теми залицяння та весілля, мелодраматизм пісенного репертуару та трансгресивність припаси, магічні та релігійні практики, міжпоколінченські відносини спорідненості та властивості, стосунки з мертвими. Ці теми розглядаються на тлі динаміки соціальних ієрархій, яка визначає життя поколінь російського села ХХ століття.