Майкл Зайдлінгер наважився взятися за одну з літературних класиків літератури 20-го століття та переосмислити її для 21-го: і в антигерої Альбера Камю Мерсо, одночасно апатичному та жорстокому, нездатному спілкуватися з іншими людьми, Зайдлінгером викопує ідеальну метафору для покоління Інтернету. Закарі Вайнхем, який не має якоря з точки зору моралі та не займається нічим, окрім коментування коментарів та їхніх коментарів тощо, виявляється втягнутим у зловісні махінації Ріоса, когось, кого він зустрічає в барі, і дозволяє себе підставити — будь то поза апатія чи бажання самознищення важко визначити. Відбувається вбивство. Його уникають друзі та однодумці, не впевнений, у що він потрапив, Захарі прямує до конфронтації із суспільством — і своїми власними моральними цінностями. «Щоб межа існувала, її потрібно спочатку перетнути». «Дійсно розумна адаптація освяченої класики, переставляючи її для похмурого світу три чверті століття потому». —Kirkus Reviews"Найдивніший — це суворий і продуманий аналіз життя в 21-му столітті. У ньому оцінюють не лише соціальні медіа, а й сучасну присутність, а також адаптують те, що я називатиму тут новим станом людини, це: Багато в чому «Незнайомець» Камю, авторитетний і переконливий. З ряду сучасних творів, зосереджених на цих темах, чи навіть жанру, «Найдивніший» Зайдлінгера на сьогоднішній день є найбільш стислим і виразним». — The Modern Review" [Зайдлінгер] переносить нас у свідомість людини, настільки замкнутої, що вона, мабуть, має якийсь соціальний тривожний розлад; кожен такий же безглуздий, як "Незнайомець" Камю, його смартфон є його єдиним рятівним колом для спілкування з людьми, навіть коли вони прямо з ним у метро. Мені подобається, як автор вибудовує свідомість головного героя, інтеграція соціальних медіа є елегантною та виваженою, і мені особливо подобається кілька ключових сцен, де те, що відбувається, ретельно усунено автором — це дуже ефективно." - Розмовне читання "Відступіть Камю, ваш антигерой був фрагментований і розпорошений через вільне падіння соціальних мереж. Переосмислення Майкла Дж. Зайдлінгера входить в антропоцен без вибачень і кисневих масок і просить нас здійснити подорож до самопізнання так, ніби ми є рухомими частинками. Непогана їзда. Прекрасне розчленування».— Лідія Юкнавич, автор книги «Маленькі спини дітей» «Коли я була в старших класах, я читала «Незнайомку» французькою. L’Étranger. Я не був відмінником із французької мови. Можливо, B. Мінус. Мій акцент був «страшний!», моя граматика та розуміння прочитаного «посередні». Я ніколи більше не переглядав цю книгу, жодною мовою. Тепер я справді прочитав надзвичайно переконливий «Найдивніший» Майкла Зайдлінгера. Чи маю я тепер повернутися, щоб прочитати книгу з меншою чудовою ступінь? Ця книга не тільки відповідає своїй назві, але й з бездоганним ритмом і абсолютно дивною, бентежною витонченістю, яка личить цій історії про дивацтво, оновленій для нашого дивного сьогодення», — Елізабет Крейн, автор книги «Ми знаємо лише так багато» «Якщо хтось у будь-який час шукає роман, який передає дисфорію та фрагментацію, які відчуває перше покоління, що живе через соціальні медіа, то він чи вона повинні почати з Найдивнішого. Як і Камю, Зайдлінгер не стільки описує аномію, скільки пише з неї; в результаті вийшла дивно резонансна книга, яка виглядає, перш за все, чесною».— Вілл Ченселлор, автор книги «Смілива людина семиповерхівки» для схвалення та посилює жах судження інших».— Сара Джерард, автор Binary Star«Світ, яким рухається Майкл Дж. Зайдлінгер у «Найдивнішому», — це світ, у якому розряджена батарея мобільного телефону викликає більше емоцій, ніж вмирає дерево або дитина, розказаний чоловіком, чия єдина цінність полягає в підтвердженні його онлайн-персони, кожен коментар і «лайк» підраховуються один за одним. З часів останньої книги Зайдлінгера я не стикався ні з жахом Пола Боулза та його дисонансним, практично безтональним мінімалізмом, ні з потрошеністю сучасного життя, яке дає Мішель Уельбек, безжальний, як діамант із розбитим серцем. Сам Камю, я думаю, підтвердив би цю шану своїй знаменитій книзі, мабуть, урочистим кивком голови та розчавленням останньої сигарети. Щодо себе, я настільки ж нудотний, наскільки я піднесений, настільки ж спокутований, як і приголомшений. Якщо ви бажаєте бачення життя без душі, пов’язаної з одним із способів її розбити, ступіть у цю порожнечу. Урок відносно короткий, але його переваги, безперечно, будуть продовжуватись».— Д. Фой, автор «Made to Break»