«…У вікно дивився величезний місяць кольору начищеної міді. Олег довго роздивлявся її. Так довго, що йому почало здаватися, ніби він бачить течії в тонкому шарі атмосфери, що розмила краю червоного диска і подерла серпанком темні плями лавових морів. Мій місяць, сірий і непоказний, уже закотився, наче йому було нестерпно ділити небо з блискучою суперницею. — Налюбуватися не можеш? - Запитала Дана, підвівшись, щоб поправити подушку. - Отож! Це тобі не земне. Таку, як у нас, лише пошукати…»