Класична німецька література почалася не так давно — відколи Мартіну Лютеру в шістнадцятому столітті вдалося (своїм перекладом Біблії, насамперед) закласти основи національного літературного стилю. З того часу кожне з наступних століть набувало своїх класиків. Сімнадцяте століття — Гріммельсгаузена та Грифіуса, вісімнадцяте — Гете та Шіллера, дев'ятнадцяте — романтиків і Гейне, двадцяте — Томаса Манна, Музиля, Рільке та Кафку. Франц Кафка посідає у цьому списку особливе місце. За кількістю видань, досліджень, рецензій, відгуків, згадок він набагато випереджає всіх сучасників. За всіма цими показниками (як і за вартістю рукописів на міжнародних аукціонах) він уже наближається до Ґете, на якого все життя дивився як на Бога. Однак нічого цього могло не бути в посмертній долі Кафки, якби його близький друг Макс Брод не наважився порушити заповіт письменника та спалив усі його рукописи. Тільки завдяки Максу Броду ми і знаємо твори Кафки в тому обсязі, який маємо. Справжня збірка — це літературна пам'ятка дружби двох письменників, одному з яких, Максу Броду, доля приготувала роль душоприказника свого великого друга.