Твор, пропонований до уваги читача, є третьою і заключною частиною богословської трилогії, присвяченої розкриттю основної істини християнства про Боголюдство. За загальним планом, як воно було задумано близько десяти літ тому, його перша та друга частина присвячені природі Божественному: Агнець Божий, 1933, і Утішитель, 1935, — христологія та пневматології, третя ж і остання його частина — людяності. Тут розглядаються різні сторони тварного буття, від природного і занепалого його стану до уславленого і перетвореного. Таким чином, тема цієї праці є вчення про Церкву, еклезіологія, зрозуміла у всій її широті та глибині як софіологія. Вона необхідно включає в себе есхатологію, як завершальну частину всього вчення про Боголюдство, містить його найбільш узагальнюючі та останні істини. Тому вона є і найважливіша і відповідальна частина всієї праці про Боголюдство. Такою вона є і для укладача, який нині віддає її на обговорення церковне. Кілька слів про зовнішні долі цієї книги. До 1939 року вона була готова до друку. Однак, у її виданні утворилася тривала перерва, сповнена найбільших потрясінь у житті всього світу. Випробування цих років, особисті та загальні, природно були для мене життєвою перевіркою вірувань, які знаходять для себе сповідання. У зв'язку з цим я повинен сказати, що без вагань віддаю цю книгу до друку у тому вигляді, як вона була спочатку написана. Лише як заключний «Амінь» мною додані Addenda. Останні, хоч і містять почасти повторення вже сказаного, але видаються мені необхідними саме як таке підтвердження цього сповідання віри. І що ще скажу? Істини, які містяться в одкровенні про Боголюдство, зокрема ж в есхатологічному його розкритті, настільки непорушні і універсальні, що перед ними бліднуть, як би знищуються у своєму отологічному значенні навіть найприголомшливіші події світової історії, яких свідками ми нині є, оскільки ми їх у світлі майбутнього. А це прийдешнє є явище Церкви в силі і славі, разом з перетворенням тварі. Серцем же в душею, особистим осередком творіння є Діва-Матерь, «Дружина і Наречена Агнця», вона ж і «Святе місто – Небесний Єрусалим – низхідне з небес від Бога», «приготоване як наречена прикрашена для свого чоловіка» (Об'явл. 21 , 2), «скинія Бога з людьми» (3). І шкода обличчям цього прийдешнього належить знову і знову в серці своєму кричати молитовним криком віри, любові і надії: «І Дух і Наречена кажуть: прийди! І той, хто чує, нехай скаже: Прийди! Амінь. Їй, грядо, Господи Ісусе! (Об'явл. 22, 17, 20).11/24 Червня 1942 року. Сергієвське Подвір'я в Парижі.