"Якось грудневого ранку 86-го року я несподівано прокинулася з майже готовим кримінальним сюжетом – досі для мене загадка, звідки він прийшов: "Була повна темрява. Польові лілії пахнуть, їх закопали. Тільки нікому не говори". пішло- поїхало мені на подив: "Смерть дивиться з саду", "Фортеця Ангела" "Соня, безсоння, сон", "Іди і убий!", "Остання свобода", "Червона лялька", "Серце статуї", "Століття кіно” і так далі… Я пишу повільно, поступово проникаючи в колізію, як у трагедію близьких мені людей, до їхньої психології, духовно я виношую кожен роман як дитину” (Інна Булгакова).