Читача щоденників чи спогадів відомої людини – письменника, політика чи вченого – звичайно залучають масштаб особистості автора, його думки та оцінки, тонкі спостереження та дотепні висловлювання. Записи, залишені людьми незнаменитими, становлять іншу цінність: вони дозволяють зрозуміти, які були умонастрої, повсякденне життя і соціальні практики широких верств суспільства, культура «безмовної більшості». У книжці «Голос з натовпу» зібрані щоденники ленінградського журналіста В'ячеслава Івановича Тюєва (р. 1931), які він вів у 1950–1970 роки. В. І. Тюєв навчався в ЛДУ на слов'янському відділенні (у Югославській групі), проте до кінця його навчання відносини Радянського Союзу з Югославією зіпсувалися. Знання сербської мови випускнику не знадобилося, і він почав працювати в багатотиражних газетах Ленінграда – спочатку заводській, потім міліцейській, дійшовши до звання підполковника. У книжці Тюєва відображено повсякденний радянський побут, описано непривабливе життя колгоспів Ленобласті (у пресі такі спостереження проникнути не могли), зафіксовано ставлення «простих» людей до влади (зокрема, Тюєв записував анекдоти, що ходили в суспільстві). Нарешті, у його щоденниках збережено відомості про ленінградських викладачів та студентів, які потім стали відомими літературознавцями та журналістами.