Всесвітньо відомий автор «Життя мрії Суханова» тепер повертається, щоб подарувати нам «Сорок кімнат», які затьмарюють навіть цей відзначений премією роман. Цілком оригінальні за концепцією та чудово виконані «Сорок кімнат» є таємничими, закритими та емоційно руйнівними. Ольга Грушин має справу з питаннями жіночої ідентичності, жіночого вибору, які так глибоко не досліджував жоден сучасний роман. «Сорок кімнат» — це фантазія: вона передбачає, що сучасна жінка за своє життя житиме в сорока кімнатах. Вони складають її біографію, від дитинства до смерті. Для нашої героїні, улюбленої дитини пізнього шлюбу, перші кімнати, про які вона дізнається, коли їй наближається до п’яти років, — це кімнати, які складають московську квартиру її родини. Ми слідкуємо за цією дитиною, коли вона досягає підліткового віку, покидає дім, щоб вчитися в Америці, і повільно відкриває для себе сексуальне щастя та любов. Але її жага пригод і прагнення стати великою поетесою змовляються знищити цей роман. Здається, вона зробила свій вибір. Але одного разу вона зустрічає однокурсницю по коледжу. Він впевнений у своєму шляху по життю і захищає її. (Він також чудово кухар.) Вони починають роман і одружуються. Далі — десятиліття народжень і смертей, святкувань, матеріальних накопичень і домашнього затишку — аж поки одного дня її діти виросли й пішли, а чоловік відсутній, вона опиниться самотньою, за винятком привидів своєї молодості, які повернулися щоб переслідувати та навіть знущатися над нею. Переконливий і складний, «Сорок кімнат» також глибоко вражає, його кінець приголомшливий, але правдивий. Ми знаємо, що місіс Колдвелл (бо це єдине ім’я, під яким ми її знаємо) померла. Чи добре це було прожите життя? Цілком ймовірно. Чи це було повне життя? Чи існує таке життя? Зрештою, життя сповнене компромісів і виборів. Хто скаже, що її шлях був неправильно обраний? Саме ця двозначність лежить в основі цього провокаційного роману.