<...>Льод не тріщав і не ламався — ближче до ополонки він просто сходив нанівець, і у воді неможливо було розглянути, де, власне, його край. Для того, хто тонув і для рятуючого, це був найгірший варіант, тим більше, якщо рятівник не мав мотузки, яку можна було б підкинути з безпечної відстані. — Тепер, Ніночко, зараз я тебе витягну! — закричав Юхим.— Папуля…— ніби прощаючись, дівчинка змахнула рукою і з головою поринула у воду.— Ні! Ні! — заволав Юхим, скидаючи куртку, щоб негайно стрибнути в ополонку. Цього не знадобилося. Ніночка раптом якось вся разом із шумом виплеснулася на поверхню, причому не просто так, а сидячи на саночках…»