«…Наречена, в колиті на вітерці фаті, закривши обличчя руками, стояла на самому краю містка, а наречений, що опустився на коліна, підняв поділ білої сукні, схилився до її ніг і ... Можливо, почав їх цілувати? У тиші, що настала? до мене долинуло виразне „Хрум-хрум-хрум…“ Не відриваючи погляду від оригінальної парочки, я простягнув руку назад, наткнувся на банку пива, машинально схопив її і зробив два квапливі ковтки. Відставив банку вбік, дотягнувся до рюкзака, нашарив у кишені бінокль… І ось тут же наречений відсахнувся від своєї лялечки, плавно розвернувся і бочком зісковзнув із містка у воду…»