«…Максим одразу кинувся до своєї скриньки за багориком, а я до Сашка побіг. Бачу — тягне він щось важке.—Не поспішай, Олександре,— кажу я йому. — Зараз Макс багор принесе, підможемо. А Сашко, може, і радий поквапитися, та не може. Повільно-повільно підтяг він свою видобуток до льоду, а завести в лунку не виходить. Тоді він, не чекаючи на Максима, тримаючи лівою рукою натягнуту волосінь, занурив праву в лунку. І відразу закричав благим матом! Я навіть здригнувся від несподіванки і встиг подумати, що, швидше за все, вколовся окуневим плавцем. Сашко ж, не перестаючи кричати, витягнув руку з лунки, і ми з Максимом, що підбіг, побачили, що на пальцях його висить щось незрозуміле, чорне…»