…Гліба каламутило. Думки плуталися. Він знову перехопив погляд Насті, але прочитав у ньому лише найглибший, відштовхуючий жах,— вона бачила, як він використовував аспіріанські шунти. У душі щось надломилося. Прийшла суха, виразна думка: “Назад мені тепер немає ходу. Добрі справи ніколи не залишаються безкарними”. Стало гірко. Дуже гірко, прикро і самотньо.— —Свидимося... — він відпустив її погляд, закинув за спину “АРГ-8” і, не оглядаючись, пішов стародавньою лоґріанською дорогою, повз розірвані тілі ашангів, підбитої біонічної машини, назустріч самотності, невідомості, долі…