Наша політична система – це імітація. Імітація, звичайно, загальноприйнятого «цивілізованого» ліберального стандарту. Бо іншого в нинішній глобальній системі не належить. І добре, що імітація тому, що оригінал ще гірший. І добре, якщо ми це розуміємо. Радянська система, у певному сенсі, теж була імітацією і існувала більш менш стабільно, поки вона це розуміла. Зауважте: всі демократизаторські наскоки на діючу систему побудовані за старою правозахисно-дисидентською моделлю: «Ось ви тут написали в себе — будьте ласкаві виконувати!» Ось поки начальство виразно усвідомлювало, що це не для того написано, щоб виконувати, все йшло нормально. Доки нагору не проникли товариші, які не володіли навичкою до мислення, але володіли, на жаль, навичкою до читання, які, почухавши ріпу, вразилися: «Дивіться, справді написано!» Ідея реалізувати буквально те, що було придумано навмисне, найбільш наочно проявилася в територіально-державному устрої та його наслідках. У страшному сні ніхто не думав, що ці межі стануть справжніми.