Організацію Об’єднаних Націй називали чим завгодно: від «найкращої надії людства» до «неактуальної» та «застарілої». Цим вкрай необхідним вступом до ООН Юссі Ханхімакі бере участь у поточних дебатах щодо ефективності організації, оскільки він забезпечує чітке розуміння того, як вона була спочатку задумана, як вона дійшла до свого теперішнього вигляду та як вона повинна протистояти новим викликам у світ, що швидко змінюється.

Після короткої історії Організації Об’єднаних Націй та її попередниці, Ліги Націй, автор розглядає успіхи та невдачі ООН як охоронця міжнародного миру та безпеки, як промоутера прав людини, як захисник міжнародного права та як інженер соціально-економічного розвитку. Ханхімакі підкреслює, що найбільшою проблемою ООН є неймовірно великий розрив між її амбіціями та можливостями. У сфері міжнародної безпеки, наприклад, ООН має вирішувати конфлікти — як між державами, так і всередині них — не порушуючи національний суверенітет своїх держав-членів і не залишаючись на боці сильними країнами, як це сталося під час інтервенції 2003 року. Іраку. Ханхімакі також надає чіткий звіт про ООН та її різні підрозділи та організації (наприклад, ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ), а також пропонує критичний огляд того, наскільки ефективною вона була під час недавніх криз у Руанді та колишній Югославії, наприклад-- і наскільки ймовірно, що вона досягне своїх загальних цілей у майбутньому.

Організація Об’єднаних Націй, підсумовує Ханхімакі, є незамінною організацією, яка зробила світ кращим. Але це також глибоко недосконалий інститут, який потребує постійного реформування.