"Десять років тому я переїхала з Росії до Швеції. Мені на той момент було 35 років, і раптово я почала жити нове життя, як немовля. Все звичне зникло, старі страхи та комплекси загострилися, скрикнули востаннє, а потім , після важкої агонії, померли. Я залишилася віч-на-віч з цим життям, нічим не обтяжена, нічим не пов'язана. Можна сказати, що я опинилася в пустці. видіння, звідки мені можна було дивитися на цей світ і на це життя. Те, на що дитині доводиться витрачати майже двадцять років, у мене зайняло якихось два-три роки. я бачу все як марсіанин. Або ніби мене скинули на землю з однією пляшкою води та парою яблук, і сказали: давай живи! І тут мені стало зрозуміло, що я хочу і писатиму. мене часто питали, як це я роблю, і взагалі – як це мені вдалося переїхати і почати жити спочатку. Коли я помітила, що розповідаю одну і ту ж історію всоте, до мене дійшло, що треба написати книгу і, нарешті, перестати говорити як папуга одне і те ж. я намагаюся розповісти про Ігри, про те, як ми граємо і як грають нами, і про те, як виграти".