Після трьох років відмовництва та боротьби з радянською владою, домігшись у 1971 році дозволу на виїзд, автор не могла не вважати Ізраїль своїм. Однак старожили та уродженці країни вважали, що держава належить лише їм, які брали безпосередню участь у її творенні. Новоприбулим залишали право захоплюватися досягненнями та обожнювати вже відзначених героїв, не торкаючись ні до чого критичної думки. У цій книзі Ганна Ісакова порушує заборону, але робить це не з метою повалення «ідолів», а виключно з бажання поділитися власними враженнями. Вона працювала лікарем у найпрестижніших медичних закладах країни. Стала засновницею та редактором журналу «Вікна» (додатки до газети «Вести»), писала івритом, англійською та російською майже всім ізраїльських ЗМІ, включаючи газети, журнали, альманахи, радіо і телебачення. 1999 року Ганну Ісакову призначили радником з інтеграції при прем'єр-міністрі Ізраїлю Ехуді Бараку, і вона трохи інакше, ніж пересічні громадяни чи журналісти, побачила країну та її людей. На основі всього цього життєвого досвіду написані пропоновані статті, які спочатку друкувалися в журналі «Лехаїм». вийшов у видавництві «Час».