Британські критики називали опубліковану у 2008 році «Дафну» найяскравішим неоготичним романом із часів «Тринадцятої казки». І якщо Діана Сеттерфілд лише асоціативно відсилала читача до класики англійської літератури XIX-XX століть, до творів сестер Бронте і Дафни Дюмор'є, то Жюстін Пікарді робить їх своїми головними героями, з усіма нав'язливими ідеями і пристрастями. Тут Дафна Дюмор'є, купуючи сумнівного походження рукопису у маніакального колекціонера, пише біографію Бренуелла Бронте - ганебного і зганьбленого брата прославлених Шарлотти і Емілі, а молода випускниця Кембриджа, наша сучасниця, збирає матеріал для дисертації по Дафне. Подібно до «Ребеки», «Джейн Ейр» чи «Грозового перевалу», «Дафна» — це роман про те дрімуче і непізнане, що живе в кожній людині і не піддається ні розумінню, ні контролю. А вже сімейних таємниць, похмурих особняків та зловісних привидів минулого тут просто не перерахувати.