Наприкінці IX століття у східноєвропейські степи через Волгу нагрянув кочовий народ, досі в тих краях невідомий. Кочівники дійшли до Криму, відтіснили за Дунай угорців і по-господарськи поширилися на величезній території між Руссю на півночі та Візантією на півдні. Близько двох століть наводили вони страх на придунайські народи, розоряли російські міста і змушували тремтіти візантійців. Але 29 квітня 1091 року весь цей народ, як написала візантійська принцеса Ганна Комніна, «що перевищував будь-яке число, з дружинами та дітьми загинув одного дня». Відомості про цих кочівників збереглися у візантійських, арабських та західноєвропейських джерелах, де вони мають різні імена; росіяни називали їх печенігами. Про історію печенігів, їх появу на світовій арені та страшну загибель розповідає ця книга. До неї включено роботу академіка В.Г.Васильевського «Візантія та печеніги» та глави з книги П.В.Голубовського «Печеніги, торки та половці до нашестя татар».