Коли в життя приходить казка, хочеться кинути до її ніг весь свій світ. І вже немає різниці, як протікало життя до того, що нічого не шкода за своє щастя. Коли казка обривається, не встигнувши початися, приходить біль. Приходить відчай і ніхто не скаже, як жити з цим далі. Тому що вони теж мають свій біль. У кожного – своя. Але хіба повноцінне щастя, якщо його нема з чим порівняти? До Ксюшки казка прийшла о шістнадцятій. А закінчилася, щойно дівчині виповнилося дев'ятнадцять, залишивши тільки пам'ять. І тепер їй доведеться відповісти на найголовніше питання… Як жити з цією пам'яттю, коли кожен будинок навколо нагадує про щастя, що обвалилося?