«Все почалося з Джека. З собаки Джек…» Ви самі знаєте, що буває із собаками. І взагалі багато чого знаєте про повсякденність, до чого ще читати? Та й казати. Важко уявити, як ти розповідаєш про себе таку історію. Або про свого батька, наприклад: що вийшло з того, що його баба отруїла пригодованого ним собачку. Хіба можна всерйоз, без усмішки хоча б? Не було більше фатальних подій? Банальності, про які неможливо говорити, тому що тебе душить або іронія, або каламутний сором. Краще визнаємо їх незначними. Тож якщо це ще й батьківські історії, то ти й не чув про них нічого. Не чув, але міцно пов'язаний з ними болем, про який нічого не хочеш знати. Автор цього роману не іронізує, і це саме по собі дивно. У його викладі «банальності» перестають бути соромними цятками і стають історіями справді страшними й справді значними. Біль перестає бути безглуздим спазмом і знаходить своє коріння. Крізь болісний, безглуздий сон проступає зв'язне мовлення та зв'язкове життя.