Думка про необхідність проаналізувати своє життя після виходу на пенсію приходить не мені самому. Мемуарів читав багато, але спогадів залізничників не зустрічав. Може, я буду першим? Ну, а право називати себе залізничником у мене є. Став я ним у 17 років, припинив їм бути у 63 роки, і жодного разу "з рейок не сходив". Знаю заздалегідь, що мої думки та висновки не всім сподобаються. Але писати я чесно, як пам'ятаю, не кривлячи душею і совістю, і не оглядаючись на те, що про це хтось може сказати або подумати. Чи це буде надруковано – не знаю. Скоріш за все ні. Але в будь-якому разі ці спогади залишу своїм дітям та онукам.