Нова книга Іллі Ільїна продовжує його роботу «Постструктуралізм. Деконструктивізм. Постмодернізм» (Інтрада, 1996), складаючи з нею дилогію про постмодерну. Якщо першій книзі автор розглядає загалом концептуальний матеріал, який послужив основою постмодернізму, то новій роботі поглиблено-історично досліджено сам постмодернізм в тридцятирічної перспективі свого існування. У новій книзі на перший план висунуто психологічні теорії Жака Лакана та їх сприйняття теоретиками постмодерну, лівий деконструктивізм, англійський постструктуралізм, теорії «соціального тексту» та «культурної критики», фемінізм, «необерненість» сучасної культури, нова театральна культура (і, відповідно, театральність як властивість сучасного світу), а також питання про «початок і кінець» постмодерної епохи — проблема її історичних кордонів, її вичерпаності та нових перспектив, що відкриваються нею.