«Так він і лежав в одному черевику на ліжку, так він і кричав: „Не хочу більше тут жити! Лежати не хочу, стояти, сидіти! Їсти не хочу! Працювати вже й тим більше! У гості не хочу ходити! Набридло все, оскому набило! Одне й те саме, одне й те саме…“ А йому треба було всього лише надіти другу шкарпетку і поверх свій старий черевик і вирушити в гості до Пуринштейна, щоб продовжити розмову про структуру, про те, як вставлятися в структуру, як знаходити в ній порожні місця і непомітно проростати звідти кристалами, які транслюють порядок своєї і лише своєї індивідуальності.»