«Їх було двоє чи троє, можливо, четверо. Скільки ж точно ніхто не знав. Ніхто з тих, з ким я потім розмовляв і з ким сталося те саме, що й зі мною. Я пив пиво на „Річному“, просто стояв на вулиці, дивлячись в осіннє небо, як сіре подекуди наливається чорним, а потім біліє. Ну, а вони раптом підійшли. Вони всі були у білих куртках. „Здрастуйте“, – сказав один із них. Я здивовано пересмикнув плечима, даючи зрозуміти, що це якась помилка. Він посміхнувся, а той, який був ліворуч від нього, теж сказав: "Здрастуйте". Тоді я ще не помітив, що у них однакові особи, але, мабуть, підсвідомо це якось у мені відклалося, і коли зі мною привітався третій, а потім четвертий, мені стало ніяково.».