Поезія Бориса Рудого (1974–2001) увірвалася в літературу наприкінці XX століття несподіваним спалахом яскравого обдарування. Юнак з Уралу вразив поціновувачів красного письменства свіжістю слова, музичністю вірша, рідкісною майстерністю, поєднанням багатої внутрішньої культури з природною мовою того середовища, від імені якої висловлювалася його муза — єкатеринбурзької околиці. Він навів нового героя, молоду людину пам'ятних 1990-х, «де живі ми, в альбомі блакитним, земна шваль: бандити та поети». Після раннього, надто раннього відходу Бориса Рудого йому одразу наклеїли дві етикетки: «останній радянський поет» та «перший поет покоління». Чи так це? Ілля Фаликов, відомий поет, який свого часу взяв участь у долі героя книги, не прагне відстороненої розповіді про життя і смерть поета — подібно до багатьох персонажів життєпису, він вступає в діалог з Борисом Рижим і пропонує власний погляд на це поетичне явище рубежу тисячоліть. Сплав дорожніх нотаток, історичних екскурсів, особистих спогадів, критичних відгуків, бесід з рідними та близькими поета, широта цитування, багатоликість людей, залучених до швидколітнього життя Бориса Рудого,— все це становить зміст книги і навряд чи залишить чуйного до поезії читача байдужим. інформаційної продукції 16+