Жертвопринесення, кровна помста, страта – всі ці варіанти узаконеного позбавлення людини життя іншими людьми існували з давніх-давен, і всі вони вважалися необхідними. Водночас люди завжди розуміли, що смертна кара страшна. Невипадково злочинців часто воліли прирікати на вигнання, щоб не оскверняти рідну землю пролитою кров'ю. Невипадково Сократа не могли страчувати, поки не повернувся до Афін корабель, відправлений на священне свято, - якби філософ випив чашу з цикутою в той момент, коли відбувалися обряди на честь Аполлона, бог був би ображений. Невипадково катів боялися і цуралися. І все ж у різні епохи, у різних суспільствах та культурах людей прирікали на страту. Про те, як ставилися і ставляться до цього, прості громадяни, політики, філософи, письменники, художники, розповідає історик Тамара Ейдельман.