Коріння квітів розуму сягає глибоко — туди, де темрява настільки темна, що Світло Вишнє здається тінню. Там чекає свого часу насіння сновидінь, і кожне визріває і розкривається своєю чергою, щоб явити у світ свою власну букву, яка — скоріше звук, ніж знак. Сплячий стає чимось на кшталт музичного інструменту — труби чи скрипки. І в тій же мірі, в якій скрипка або труба не пам'ятають вчорашньої музики, люди не пам'ятають своїх снів. Квіти сновидінь розпускаються швидко - за лічені хвилини або миті, але в'януть довго. Іноді сон, що приснився дідові, продовжує снитися онукам і онукам його онуків. Деколи старий сон болить як рана, що не затягнулася, часом — гріє, як спогад про мить щастя, пережиту в далекому дитинстві. Людина, позбавлена сну, починає мріяти наяву; а ті, хто позбавлений цього — самі уподібнюються до сновидіння...