Бує, візьмеш до рук книжку, гарну книжку, яку вже кілька років намагаєшся прочитати. І думаєш: «Ну, ялинки-палиці, мусолю-мусолю, а про що мова – не зрозумію!» І весь день сам не свій, спочатку одним оком читаєш, потім іншим. І ось десь о першій годині ночі підходиш до найпильнішої, найдальшої полиці, ховаєш її туди і кажеш собі: «Все, вистачить!» А настрій покращується. А вранці прокидаєшся, згадаєш про книгу, і настрій знову покращується. А потім вирішиш написати свою, щось на зразок ремейку. Ні веселу, ні сумну, але так, щоб і посміхнутися примушувала, і замислитись. І щоб читали її і шанувальники, і противники тієї першої книги, і їхній настрій покращувався…(А. Швецов)