«Страти смертників вивели на світанку. Двох: худого плешивого шахрая і кряжистого рудого іновірця. Виштовхали з королівських підземель на світ божий і батогами погнали на Площу Вісельників. Похмуро пересварювалися міські обірванці, відпускали незграбні жарти крамарі, та ступово покашлювали в кулаки ремісники та майстерні. У публічних стратах у королівстві знали толк. І що ні ранок, рубали на Площі Вісельників голови. Інших, щоправда, спалювали, а кого простіше, так і здривали нашвидкуруч, на радість воронам, що розплодилися за останні роки числом незліченним...»