".Ми задумали згадати про покоління тих, чиє дитинство припало на кінець війни, післявоєнні роки 1945-1953. Для мене це - ровесники, для інших - батьки.Відтоді пройшло багато років. Вийшли із вживання гасниця, колонка, піч. Все більше за забуте, і усі ми бідніємо від цього забуття. Окрім великої історії, яка зберігає дати і події, важливі для країни, є і "мала" історія кожної сім'ї. Якщо ми не розповімо своїм дітям вони не знатимуть, що означали слова Сталін, перемога, комуналка, етап, побачення, партзбори. Не зрозуміють, що означає "доважок" (до буханця хліба), нові черевики або військова форма батька. Те, про що ми не змогли розповісти словами, доповнять пошарпані і вицвілі фотографії з сімейних альбомів. І ми часто навіть не можемо згадати імена цих людей. Ми повинні, ми зобов'язані робити це зусилля спогаду". ЛЮДМИЛА УЛИЦКАЯ.