«Під вечір грудневого дня 1602 року по проїжджій дорозі в глибині вікового литовського лісу їхали два вершники. З-за пояса виглядала пара різьблених рукояток довгоствольних пістолетів, збоку була причеплена шабля в оксамитових піхвах зі срібними перехопленнями. Довга широка золотиста борода лопатою падала на груди. Уважний спостерігач міг би помітити у цій бороді місцями блискітки сивини. Сивина ця, однак, не була «сріблом років», тому що обличчя вершника – гарне обличчя суто російського типу – було молоде, хоч серйозно, майже сумно…»