Перенесені в Небесний степ Марса в останній чудовій книзі надзвичайно оригінальної трилогії британського автора Бакстера «Мамонт» («Довгий бивень»; «Срібношерстий»), його захоплюючі герої зіткнулися з покинутим і потенційно смертельним експериментом терраформування, залишеним там людьми (він же « Втрачено»). Донька мамонта-мамонта Срібноволосого, Айсбоунз, прокидається від неприродного сну й опиняється в країні та часах, далеких від її рідної плейстоценової землі. Тутешні мамонти не знають своєї давньої культури, як-от вчення свого могутнього прабатька Кілукпука. Мамонтова традиція говорить, що Небесний Степ — це «Острів у небі, де... одного дня мамонти знайдуть свій власний світ, вільний від хижаків і жорстокості Загублених, світ спокою та достатку», але що б не обіцяв колись Марс Зараз згасає, оскільки зміни, внесені людськими інженерами, скасовуються під ударом безкомпромісної погоди та геології Червоної планети. Напарники Айсбоунза, які звикли залежати від Загублених у всьому, не можуть вижити поодинці. Їхня єдина надія — перетнути півсвіту, щоб дістатися до Кілукпука, багатої долини, повної солодкої трави та води, які потрібні мамонтам. Подорож довга й підступна, але, як сказано у великому циклі звірів: «Мамонт помирає, але мамонти живуть». Бакстер наповнює історію напруженими пригодами та чудовими декораціями, що дозволяє легко призупинити недовіру.