Вперше російською — головна сенсація іспанської літератури нового століття. Альберто Мендес написав за своє життя одну-єдину книгу і помер того ж року, коли вона побачила світ, але «Сліпі соняшники» справили ефект бомби, що розірвалася. Книга отримала безліч премій (у тому числі головну в Іспанії — Національну премію з літератури), стала бестселером, була перекладена безлічю мов (американська історія «Сліпих соняшників» почалася з публікації частинами в найпрестижнішому журналі «Нью-Йоркер») і послужила основою начебто банальність, що у громадянській війні не буває переможців, проте Мендес розповідає про тотальну національну поразку, на рівні людської природи, на рівні душі. Книга складається з чотирьох історій, з ювелірною тонкістю переплетених між собою, і кожна з них має назву: «Поразка перша», «Поразка друга» і так далі. І в цих абсолютно нелюдських умовах, коли вбивають не за те, що ти зробив, а за те, що ти думаєш, люди продовжують жити і навіть любити. Тут капітан франкістської армії напередодні перемоги дезертує і здається в полон приреченим на поразку республіканцям, тут молодий поет біжить у гори зі своєю коханою, що чекає дитину, ув'язнений віолончеліст вибудовує багатоярусну будівлю брехні в порятунок лише для того, щоб її обрушити, а солодкий кровожерливими закликами до помсти…